Список форумов
СЛАВЯНСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
 
 FAQFAQ   ПоискПоиск   ПользователиПользователи   ГруппыГруппы   РегистрацияРегистрация 
 ПрофильПрофиль   Войти и проверить личные сообщенияВойти и проверить личные сообщения   ВходВход 

Украинский броненосец "Потемкин"

 
Начать новую тему   Ответить на тему    Список форумов -> Ukrologia
Предыдущая тема :: Следующая тема  
Автор Сообщение
Nicola_Canadian
Модератор

   

Зарегистрирован: 08.01.2008
Сообщения: 19352
Откуда: I1-L22-P109, S14887a*, HV9b1a

СообщениеДобавлено: Вт Июл 07, 2009 10:20 pm    Заголовок сообщения: Украинский броненосец "Потемкин" Ответить с цитатой

№ 06'2009

НЕВІДОМИЙ «ПОТЕМКИН»: ЗА ЧАСІВ СРСР ІДЕОЛОГИ СВІДОМО ПРИХОВУВАЛИ ТОЙ ФАКТ, ЩО БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ЕКІПАЖУ ПОВСТАНЦІВ СТАНОВИЛИ САМЕ УКРАЇНЦІ
Данило КУЛИНЯК

Борт повсталого у червні 1905 року «Потемкина», який під малиновим козацьким прапором одинадцять діб був острівцем свободи, плавучою козацькою республікою, вільною від російського царизму, цілком можна назвати кораблем української революції на Чорному морі і предтечею загальноукраїнської революції 1917–1918 років. Адже це повстання було найбільш яскравим виявом народного гніву на Чорноморському флоті, який на той час за своїм складом переважно був українським. Тож не дивно, що він почався з вигуку Григорія Вакуленчука українською: «Та доки ж ми будемо рабами!»


Григорій Вакуленчук, який народився 1877 року в селі Великі Коровинці на Житомирщині, загинув на самому початку повстання: його застрелив офіцер Гіляровський, якого згодом, а також командира корабля Голикова та ще кількох найбільш ненависних офіцерів матроси вбили і викинули за борт. Щодо Григорія Вакуленчука, то наступного дня його поховали в Одесі, а траурна процесія перетворилася в багатотисячний мітинг, який переріс у повстання на «Потемкине» на чолі з другом Вакуленчука 26-річним унтер-офіцером Панасом Матюшенком.

Панас Матюшенко народився 14 травня 1879 року в селі Дергачі на Харківщині, в родині шевця. З дитинства він товаришував зі своїм односельцем Гнатом Хоткевичем, у майбутньому видатним українським письменником та ученим. Саме Хоткевич значною мірою вплинув на формування світогляду. Панаса Матюшенка. «Того й Тараса Шевченка люблю більше за будь-кого з вашого брата письменника.., — згадує він під час останньої зустрічі з Гнатом Хоткевичем у Львові в червні 1907-го. — Він навчив мене ненавидіти все неробоче, нечесне й лукаве. І ти в цьому трохи винен, Гнате. Тоді, в Дергачах, ти посіяв у мою душу Шевченка на все життя». Тож не випадково «Кобзар» був улюбленою книжкою потьомкінців, а його поезії поширювалися у вигляді «летючок» по всьому флоту.

Панас Матюшенко рано почав працювати, ще підлітком — в Харківському паровозному депо, вантажником в Одеському порту, потім кочегаром на цивільних суднах. Він побував у багатьох портах світу, тож на військову службу в Чорноморський флот був призваний 1900 року вже досвідченим моряком.

Більшість з нас у загальних рисах знає перебіг повстання на «Потемкине», до якого згодом приєднався міноносець № 267 та панцерник «Георгий Победоносец». Похід на Одесу від Тендри, похорон Григорія Вакуленчука, перехід до Криму і після невдалої спроби поповнити запаси вугілля — фактична поразка повстання, здача броненосця румунським властям в порту Констанца 25 червня 1905 року. Повсталі моряки зійшли на берег в статусі політичних емігрантів. Перед здачею «Потемкина» Румунії Панас Матюшенко, виступаючи перед побратимами-повстанцями, заявив: «Боротьба не закінчена. Ми будемо готуватися до майбутніх боїв, повернемось на батьківщину і доб’ємо царизм». З Констанци Матюшенко переїхав до Бухаресту, де в будинку колишнього народовольця-емігранта Земфіра Арборе написав спогади під назвою «Матроси Чорного моря. Правда про «Потемкин». Того ж року вони були видані в Женеві окремою брошурою. Як згодом згадувала донька Замфіра Арборе, «…ховаючись у нашому саду, справжній український селянин, моряк-революціонер — Панас Матюшенко — голосно читав по-українськи вірші Тараса Шевченка і награвав на бандурі українські пісні».

Після Бухаресту Панас Матюшенко подався до Швейцарії, потім — Франція, Англія, Лондон... Зрештою, влітку 1906 року він опиняється в США, де знайомиться з Максимом Горьким, який сприяє виданню його брошури в Америці. Та революційна боротьба кличе його, він тужить за Україною, мріє про її визволення. 1907 року Панас Матюшенко прибув до Парижа, а в червні того ж року, попри умовляння Хоткевича залишитися в еміграції, нелегально повертається в Україну. За місяць його заарештували в Миколаєві і під посиленою охороною доправили до Севастополя. Слідство з очними ставками, військовий суд… Серед багатьох звинувачень, висунутих Матюшенку, фігурували і написані ним в еміграції та надіслані в Севастополь два документи — «Звернення до офіцерів армії і флоту» та «Звернення до гнобителів народу». Вердикт суддів — страта. До речі, він відмовився від адвоката і всю вину за повстання на «Потемкине» взяв на себе, врятувавши таким чином багатьох своїх побратимів. Панаса Матюшенка стратили 20 жовтня 1907 року. Його останніми словами були: «Прощайте, товариші! Гину за правду з гордістю, як належить революціонеру. А ви, боягузи, вішайте, але настане час, і вас перевішають на ліхтарних стовпах».

Втім, розповідь про повстання на «Потемкине» була б неповною без розповіді про Олександра Коваленка — офіцера, який приєднався до повсталих матросів і став одним з очільників бунту. За часів СРСР годі було шукати про нього бодай згадку в енциклопедіях чи підручниках історії. Тепер зрозуміло чому. Ще 24 червня 1970 року я надрукував у Сумській обласній газеті «Ленінська правда» статтю «Потьомкінець з Ромен» — про Олександра Коваленка. На той час я, молодий науковець Роменського краєзнавчого музею, «розкопав» інформацію про нього і поспішив поділитися нею з читачами газети. Та стаття спричинила великий скандал — виявилося, що Коваленко був, за тогочасним визначенням, «українським буржуазним націоналістом», одним з помітних діячів часів УНР. Отже, Олександр Петрович Коваленко народився 1875 року в місті Ромен, що на Сумщині. З 1887 по 1894 рік навчався в Роменському реальному училищі. 1896 року він вступає до Харківського технологічного інституту, де товаришує з Гнатом Хоткевичем, який на той час керував підпільним студентським гуртком.

У 1899 році в Харківському технологічному інституті відбулися великі студентські заворушення, керівниками і організаторами яких були Коваленко і Хоткевич. Про масштаби цих заворушень свідчить те, що з інституту тоді виключили майже 300 студентів — серед них, зрозуміло, були Коваленко і Хоткевич. Їм навіть заборонили проживати в Харкові. І лише через рік вони були поновлені в інституті. 1900 року Коваленко разом з Хоткевичем, Антоновичем, Русовим, Колладом та Мацієвичем стає засновником Революційної Української партії (РУП), статут якої написав основоположник українського націоналізму М. Міхновський. РУП стала першою українською націоналістичною партією.

1903 року Олександр Коваленко одержує диплом інженера-технолога і стає морським офіцером. І саме тут, на «Потемкине», доля звела його з Панасом Матюшенком. Юнацька дружба переросла в бойове побратимство, загартоване у вогні повстання. Коваленку «суднова комісія» повстанців доручала відповідальні завдання. Ось один лише приклад. Коли серед команди броненосця «Георгий Победоносец» виникли ускладнення, Матюшенко направив туди, як представника комісії, Коваленка. У своїй полум’яній промові перед командою він сказав: «Я бачив багато неправди і вирішив приєднатися до вас, товариші. Ми тепер брати не тільки по крові, а й по духу, стоїмо за одне і вимагатимемо свого і доб’ємося того, що потрібно не тільки нам, а й нашим дітям та онукам…» І, закінчуючи виступ, вигукнув: «Хай живе свобода!»

Після поразки повстання Коваленко разом з іншими «потьомкінцями» покинув свій корабель в Констанці і, вже як політемігрант, разом з Матюшенком виїхав до Швейцарії. Там їхні шляхи розійшлися. Як пише Володимир Корнелюк в «Історичному календарі» за 2000 рік, Олександр Коваленко перші роки еміграції перебував у Женеві, потім перебрався до Парижа, де десять років працював заступником директора російської середньої школи, а також викладав у старших класах математику і фізику. Одночасно він не полишав революційної діяльності. В еміграції написав спогади про революційні події на «Потемкине», які вийшли у 1906 році в «Літературно-науковому віснику» у Львові. У 1915–1916 роках редагував у Лозанні двотижневик «L-Ukraine» французькою мовою. Повернувшись після революційних подій 1917 року до Києва, він обіймає посаду директора департаменту морської освіти в Морському міністерстві.

З 1919 року Олександр Коваленко на службі в Українській дипломатичній місії. Спочатку в Женеві, а потім у Парижі обіймав посаду першого секретаря (консула УНР). 1920 року брав участь в асамблеї Ліги націй як секретар української делегації, а 1922-го, коли українські емігранти створили в м. Подєбради (Чехія) Українську господарську академію, його запросили викладати теоретичну та прикладну механіку. Згодом він стає завідувачем кафедри, а потім деканом інженерного факультету, де викладав аналітичну геометрію, математику та опір матеріалів.

У Європі Олександр Коваленко був помітним вченим. У перші роки в Академії бракувало підручників українською і він створює їх. Це «Приложення диференціального рахування» (1923), «Курс аналітичної геометрії в просторі» та «Теоретична механіка» (1924), «Прикладна механіка» (1925).

***

Після здачі «Потемкина» румунським властям частина учасників повстання емігрувала в різні країни світу. Ті ж, хто повернувся в Російську імперію, були репресовані, страчені, засуджені до багатолітнього ув’язнення та каторги. Сам же корабель восени 1905 року Румунія повернула Росії, де його перейменували в «Святого Пантелеймона». Під цим іменем він перебував у складі Російського флоту ще понад 10 років. У квітні 1917-го йому повернули попереднє ім’я, але вже в травні перейменували на «Борец за свободу». Загинув він у громадянській війні в квітні 1919 року…

Так, повстання на броненосці «Потемкин» було однією з найяскравіших подій революції 1905 року в Російській імперії, її апофеозом. Але якщо врахувати, що весь Чорноморський флот складався переважно з українців, то воно мало чітко виражений національно-визвольний характер, і стало виявом суто українського козацького волелюбного менталітету.

http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=839

_________________
Сильный гнев мудреца и война храбреца испытает...

А больную кровь да в лесу людском чуять русичу был отцов наказ...

Встречай своих воинов, Один, - мы вернулись домой!...
Вернуться к началу
Посмотреть профиль Отправить личное сообщение Посетить сайт автора
Cedars
Постоянный участник

   

Зарегистрирован: 16.06.2014
Сообщения: 3530
Откуда: Восточная Сибирь

СообщениеДобавлено: Сб Авг 25, 2018 12:32 pm    Заголовок сообщения: Ответить с цитатой

Nicola_Canadian писал(а):
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=839


украинцы подчистили эти записи..

Цитата:
Хмм. Нам не удаётся найти этот сайт.


Видать, концепция сменилась..
_________________
Если вопрос задан правильно - ответ будет неожиданным..
Вернуться к началу
Посмотреть профиль Отправить личное сообщение Посетить сайт автора
Показать сообщения:   
Начать новую тему   Ответить на тему    Список форумов -> Ukrologia Часовой пояс: GMT + 3
Страница 1 из 1

 
Перейти:  
Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете голосовать в опросах


Visitor Map
Create your own visitor map!


Powered by phpBB © 2001, 2005 phpBB Group
subRebel style by ktauber
Вы можете бесплатно создать форум на MyBB2.ru, RSS